А Оля сяде на свого коника – та й поїде...
Пам’ятаю свої перші іграшки-свистунці з місцевої глини: коники, пташки, бички.. І слова Данила Нарбута, що побачив їх на одній з виставок: «А Оля сяде на свого коника – та й поїде!». Йшли роки, і не було ні дня без глини. Поступово з’явилася власна техніка й стиль, а відтак – вигадливо розписані темперою керамічні свистунці. Не просто дитячі іграшки, а втілення стародавніх образів нашої культури, на які опираюся все своє творче життя.
Вже понад 30 років працюю в жанрі розписної керамічної іграшки.
Народилася в 1962 році в Кам’янці на Черкащині. Виросла в родині, де любили і шанували мистецтво, а батько був художником-аматором. Не маючи професійної художньої освіти (закінчивши в 1983 році Київський інститут культури, отримала диплом бібліотекаря-бібліографа художньої та мистецтвознавчої літератури), самотужки освоїла таємниці кераміки та художнього розпису.
До цього мене спонукало захоплення творчістю геніальної української художниці Марії Приймаченко, чиї дивовижні образи штовхнули до власних пошуків ще наприкінці 1980-х років. Хіба могла знати, взявши до рук глину в далекому 1988-му, що моє життя зміниться назавжди?
Пам’ятаю свої перші іграшки-свистунці з місцевої глини: коники, пташки, бички.. І слова Данила Нарбута, що побачив їх на одній з виставок: «А Оля сяде на свого коника – та й поїде!».
Йшли роки, і не було ні дня без глини. Поступово з’явилася власна техніка й стиль, а відтак – вигадливо розписані темперою керамічні свистунці. Не просто дитячі іграшки, а втілення стародавніх образів нашої культури, на які опираюся все своє творче життя.
Ольга Отнякіна (Бердник), член Національної спілки майстрів народного мистецтва України та Національної спілки художників України,
