Тарас Кремінь
Сила правди Юрія ЩЕРБАКА
Передмова Тараса Креміня, доктора філософії, професора, голови Миколаївської обласної ради (2014), народного депутата України VIII скликання (2014-2019), Уповноваженого із захисту державної мови (2020-2025) до угорського видання книги Юрія ЩЕРБАКА «Рашизм. Звір із безодні»
Постать Юрія Щербака (1934), видатного українського вченого, письменника і дипломата, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, добре відома у світі. Пригадаймо з-поміж десятків поетичних, прозових і драматичних книг, не кажучи вже про сотні наукових публікацій, його документальну повість «Чорнобиль» (1987), перевидану в США і Канаді (1989), за мотивами якої Крейг Мейзін та Йоган Ренк відзняли однойменний серіал НВО (2019). Тут автор постав як живий свідок найбільшої ядерної трагедії на планеті, головним винуватцем якої постала утопічна радянська цивілізація. Остання перетворила родючу українську землю на справжню загальносвітову трагедію.
Як професійний епідеміолог, доктор медичних наук, автор добре розумів морально-політичний діагноз невиліковної імперської хвороби, коли писав книгу «Рашизм. Звір із безодні» (2026). Це – одна з найкращих спроб у сучасній літературі зазирнути в саму природу імперського зла, яке у ХХІ столітті відродилося в Європі з тією ж самою мовою диктатури, насильства і зневаги до людських прав, як і в ХХ столітті. Намір геополітичної трепанації сучасної Росії з професійним висновком про стан перебігу хвороби цієї держави, ідеологічних пухлин і виявлених патологій розкриває механізми її подальшої дисплазії та задуреного пропагандою народу на інструмент війни, репресій і поневолення. Юрій Щербак переконує, що рашизм як радикалізований вияв російського шовінізму виник на ґрунті викривленої імперської пам’яті, штучного культу держави, тривалої, мов ракова пухлина, диктатури, суцільного заперечення прав поневолених народів, штучної винятковості та відвертого антизахідництва.
Все це стало помітно далеко до вторгнення регулярних військ Росії до Грузії (2008), України (2014), включаючи повномасштабне вторгнення до моєї держави (2022). Саме тут український досвід напрочуд промовисто перегукується з угорською історичною пам’яттю, адже в Будапешті ще не забули, навіщо Москва приходила «визволяти». В 1956 році угорці масово вийшли на вулиці столиці проти радянської окупації, Варшавського договору і червоної диктатури, натомість отримали радянські танки, тисячі загиблих та придушені прагнення великого народу до свободи.
Юрій Щербак, пригадуючи революційні події минулого, так відгукнувся на моє прохання поділитися своїми спогадами: «1956 рік став важливою датою мого життя. Почалося падіння сталінізму, з'явилися надії на зміни в СРСР. Дві країни привертали увагу всього світу – Польща і Угорщина. В Угорщині спалахнуло антикомуністичне повстання. Ночами я слухав повідомлення «Голосу Америки» про драматичні події в Будапешті. Було ще одне джерело правдивої інформації – польські газети і журнали, які я почав передплачувати. Там містилися репортажі й фотографії з Угорщини, в яких розповідалося про атаки радянських танків на барикади повстанців. Від гігантського монументу Сталіна, який вивищувався над Будапештом, залишилися лише чоботи. Мої симпатії безоглядно були на боці повстанців.
Пізніше я познайомився і здружився з відомим угорським літературознавцем Ендре Бойтарем та його дружиною Анною, яка переклала чотири книжки моєї прози, надруковані видавництвом «Європа». Під час мого візиту до Будапешту друзі багато розповідали про повстання й показали мені старовинну фортецю зі слідами куль: тут угорські офіцери захищалися від радянських нападників.
Повстання в Угорщині, криваво придушене совєтами, стало важливим етапом на шляху до свободи Східної Європи. У випадку успіху історія Європи і Радянського Союзу могла бути зовсім іншою. Поразку повстання, яка викликала небувалу хвилю еміграції з Угорщини, Янош Кадар компенсував економічною лібералізацією, перетворивши країну на вітрину соціалізму. Але час показав, що ніякі підмальовки не можуть змінити нелюдське обличчя комуністичного режиму. Найбільшою загадкою для мене останніми роками було те, як Угорщина під владою Орбана може принижуватись перед Росією Путіна, нащадка Андропова і тих, хто вбивав повстанців 1956 року?».
Минають роки, але в Москві продовжує жити імперська логіка. Кремль сприймає європейський вибір кожного свого сусіда як реальну загрозу своєму існуванню. Там ніколи не забудуть принизливих для себе слів: «Росіяни, додому!» та «Свободу Угорщині!». Саме тому 70-ліття Угорської революції, яка ледь не повалила радянський режим в окупованих СРСР країнах Європи та світу, – серед найважливіших у сучасній історії прикладів боротьби народу за незалежність.
«Рашизм. Звір із безодні» Юрія Щербака дає унікальну можливість побачити спільний знаменник між радянськими танками на вулицях Будапешта і Праги, трагедією в Чорнобилі та підступним ядерним роззброєнням України, російськими ракетами над Києвом, Харковом і Миколаєвом, окупацією Криму, Донецька і Луганська, трагедією Маріуполя, Бахмута і Бучі. Пригадаймо радянські гасла в Будапешті 1956-го і російські – в 2014-му, ворожа схожість яких зрозуміла кожному. Тоталітарна пропаганда не тільки замінила гасло про боротьбу з «контрреволюцію» в Угорщині на «денацифікацію» в Україні. Я вже не кажу про нещодавню окупацію Чорнобильської та Запорізької АЕС, знищення Каховської ГЕС та затоплення півдня України, численні спроби виправдати вторгнення ворога «захистом російськомовних». Мені як голові Миколаївської обласної ради пригадуються спроби захоплення нашого краю в 2014 році, а як першому Уповноваженому із захисту державної мови, якого російська пропаганда називала «шпрехенфюрером», - кремлівські санкції, погрози і терор. Механізми неприхованих злочинів, за якими стояв і продовжує стояти кривавий звір із безодні, аналогічний: позбавити народ права називати себе самим собою, а потім пояснити світові це насильство, що відбувається в окупації, необхідністю «порятунку» чи «правом на самовизначення».
Трагічне насильство рашизму – це не тільки тисячі танків, ракет, колони окупаційних військ, продовольчий терор чи погрози застосування ядерної зброї. Це і міжнародний шантаж, підкуп європейських політиків, катування і вбивства цивільних осіб, депортація дітей, брехливі медіа, знищення критичної інфраструктури, переписування історії, спалені міста та витіснення державної мови в окупації. Для Угорщини привид цього звіру з безодні має нагадати: диктатура спочатку приходить пропагандою, дешевим газом і вигідними кредитами, а потім – зі зброєю, окупацією і терором. Ось чому українсько-угорський діалог про рашизм та його наслідки, який відчувається на сторінках цієї унікальної книги, повинен бути понад політичну дискусію. Це має бути відверта розмова дружніх народів про свободу, гідність і відсіч диктатурі. Про обов’язок роботи над помилками та право самим визначати своє європейське майбутнє.
«Рашизм. Звір із безодні» Юрія Щербака – це не тільки політична трепанація сучасної Росії. Вочевидь, це і сучасні ліки від безпам’ятства задля недопущення трагедій сучасності і розуміння того, чому імперії приходять із війною до тих народів, які прагнуть свободи та демократії. Це своєрідний антидот від імперських амбіцій, бо називати зло своїм іменем означає позбавляти його здатності маскуватися від «велику історію», «руській мір» чи «особливу місію». Сподіваюсь, що ця книга стане тим ковтком повітря, відповідальності та правди, який врятує Європу і вільний світ від останньої диктатури на планеті. Адже для того, щоб здолати звіра з безодні, недостатньо його ненавидіти. Треба стояти разом на полі бою і перемагати. Кому, як не нам, визначати, яким буде завтрашній день цивілізованого світу?
.
Конституція незламної нації
Ухваливши 30 років тому Конституцію, волелюбний український народ, спираючись на тисячолітню традицію державотворення, принципи «Руської Правди», Конституцію Пилипа Орлика, Універсали Центральної Ради, Конституцію УНР, Акт проголошення незалежності України, Конституційний договір 1995 року, зробив вагомий цивілізаційний вибір.
Основний закон постав гідним національним дороговказом у боротьбі за свободу, утвердження демократії, гідності, прав людини. Конституційні норми, підтримані 315 народними депутатами України, стали справжніми маркерами захисту нашої ідентичності як у важку «конституційну ніч» 27-28 червня 1996 року, в лихі часи т. зв. політичної реформи, так, безперечно, і в добу жорстокої відсічі повномасштабній російській агресії.
Відповідальні політики, котрі серед тодішнього хаосу побачили обриси оновленої України, спонукали мільйони громадян повірити в успіх головного суспільного договору, завершивши розпочатий проголошенням незалежності 24 серпня 1991 року історичний етап відновлення державності. Їхні голоси стали виявом лідерства, високої моралі та національного сумління, адже вони були за свободу замість імперської залежності, право замість сваволі, демократію замість авторитаризму.
Битва за нашу Конституцію – головний фундамент державності під час війни – це непримиренна боротьба за громадянські права та суворі обов’язки. Серед перших – захищати незалежність і територіальну цілісність України, шанувати державні символи та поважати правопорядок, відстоювати законні інтереси, честь і гідність людей, сплачувати податки та декларувати доходи, мати свободу думки та особисту недоторканність, бути забезпеченим якісною медичною допомогою і гарантованим страхуванням.
Головний державотвірний документ країни – це про незворотній шлях до Європейського Союзу та Організації Північноатлантичного договору, якісної освіти, державної підтримки учасників бойових дій та членів їх родин, гідного оснащення армії та підвищення її боєздатності, доступних житлових програм для молоді та переміщених осіб, а також безліч реформ, включаючи судову, за що я голосував як народний депутат України.
Це і про те, щоб рідна українська стала 25-ою офіційною мовою ЄС, набувши додаткових політичних, правових та культурних можливостей на міжнародній арені. 10 стаття Основного документа, втілена в Законі України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», – серед найважливіших, адже вона визначила українську мову державною, а державу – відповідальною за її всебічний розвиток і функціонування в усіх сферах суспільного життя на всій території України.
Це – наш стратегічний орієнтир, маркер ідентичності та свободи, яким живе та пульсує дух і тіло великого народу. Погодьтеся: стан мови – це ступінь розвитку та зрілості нації, яка зобов’язана працювати як на її захист та утвердження у країні, так і поширення у всьому світі.
Тому кожен, хто навчає дітей, працює на дипломатичному фронті, протидіє дезінформації та брехні, фіксує злочини геноциду і мововбивства, втілює культурну дипломатію і розбудовує українознавчі студії, а, найперше, захищає країну зі зброєю в руках, той наближає головну перемогу.
Особливого змісту День Конституції набуває на Миколаївщині. Саме тут у перші дні повномасштабного вторгнення було зупинено російську навалу. Миколаїв став форпостом українського Півдня, кремезним щитом, який захистив Одесу, Причорномор’я і всю Україну.
Тут кожна громада стала прикладом єдності, самоорганізації, взаємної підтримки та незламності. Місто-герой Миколаїв – це місто справжніх Героїв. Честь і гордість великої нації. Жива книга гідності та боротьби. Літопис звитяги, сили духу та свободи.
Розмовляти державною на своїй, Богом даній землі, битися за неї та працювати, лікувати і навчати, єднатися і примножувати ресурси для боротьби, відбудови та відродження, користуватися правами та виконувати обов’язки означає бути громадянином України.
Все це – про повагу до Конституції, любов до громади і держави, відповідальність перед своїми батьками, волелюбним народом, полеглими Героями, майбутніми поколіннями українців. Конституція України – це наш національний маніфест, викарбуваний у серцях мільйонів. Міцний правовий щит, який утверджує європейський вектор розвитку країни.
Наш суверенітет і територіальна цілісність. Найсильніша у світі декларація людської гідності та свободи. Гармонія національної ідентичності й демократичних цінностей. Непорушність прав людини, верховенства права і народовладдя.
Найважливіший суспільний договір. Вершина державницької та правової думки. Тисячоліття українського конституціоналізму.
Це – наша національна ідея, фортеця свободи, шлях перемоги, безсмертне рідне Слово.
"Наша перемога має відбутися на основі кристалізації нової позитивної програми українськості і української державності, що по суті є націоналізмом у світлі тих небезпек, які існують з боку імперського мислення росії, внутрішніх чинників та глобалізаційних небезпек.Українці повинні також вивчити досвід минулого, йдучи у нову потенційну систему взаємин, щоб у Європі ми не розчинились, витримали випробування добробутом".
Черговий захист «угорськомовних громадян» на Закарпатті за відсутності жодної скарги на порушення мовних прав представників національної спільноти?
