Микола Голомша

Лип 5, 2025 - 19:21 Оновлено: Серп 29, 2026 - 02:11
Микола Голомша

ЗВЕРНЕННЯ ДО ПРЕЗИДЕНТА ТРАМПА, КОНГРЕСУ ТА СЕНАТУ США ВІД УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

Пане Президенте Трампе, що Ви зробили з американською політикою щодо України?

Є питання, яке сьогодні має право поставити Вам не лише Україна.

Його має право поставити весь демократичний світ.

Що Ви робите?

22 серпня путін публічно заявив, що російські удари по Україні є «ефективними» та «своєчасними» і допомагають російським військам виконувати поставлені перед ними бойові завдання.

Він говорить це відкрито. Не приховує — не виправдовується.

Він фактично пояснює світові, навіщо росія щодня б’є по Україні.

І після цього виникає просте запитання до президента Сполучених Штатів:

Ви справді вважаєте, що той, хто щодня руйнує українські міста, школи, лікарні, житлові будинки, підприємства та енергетичну інфраструктуру, є стороною, з якою треба зрівнювати жертву і агресора?

Пане Трампе,

Ви неодноразово запитували, чому Україна «вступила у війну», чому вона не погоджується на умови, які їй пропонують, і навіщо їй чинити опір державі, яка значно більша за неї.

Але Україна не вступала у війну.

Війна прийшла в Україну.

Україну атакувала росія.

І Україна має право захищатися.

Це не українська політична інтерпретація. Це фундаментальний принцип міжнародного права, закріплений у статті 51 Статуту ООН.

Чи повинна держава, яка зазнала нападу, капітулювати лише тому, що агресор більший?

Якщо це стане новим правилом міжнародної політики, тоді завтра жодна мала держава у світі не матиме гарантій безпеки.

Саме тому питання сьогодні не лише в Україні.
Питання — у майбутньому міжнародного порядку.

Пане Президенте Трампе,

Ви говорите про мир. Ми також хочемо миру.

Але мир — це не ситуація, коли агресор убиває, а жертву переконують, що вона повинна заплатити за можливість залишитися живою.

Мир — це не винагорода агресору за напад.

Мир — це припинення агресії та гарантії того, що вона не повториться.

Ви говорите про силу.

Але сила Америки — не лише у ракетах, літаках чи доларах.

Справжня сила Америки — у довірі до її слова.

Саме тому сьогодні американській адміністрації варто поставити дуже просте питання:

Що відбувається з американським принципом, за яким кордони держав не можуть змінюватися силою?

Що відбувається з принципом відповідальності агресора?

Що відбувається з гарантіями безпеки, які Сполучені Штати давали Україні?

І що відбувається з моральним авторитетом Америки, якщо країну, яка захищається від агресії, змушують платити за власний захист, тоді як агресор продовжує отримувати час, простір і можливість убивати?

Подивіться на реальність, а не на російські пояснення

Щодня на лінії зіткнення зникають села.

Знищуються міста.

Люди залишаються без домівок.

Російські ракети й ударні дрони летять не на абстрактну карту.

Вони летять у конкретні будинки.

До конкретних дітей у школи, лікарні, торговельні центри, енергетичні об’єкти, на залізничні вузли і цивільну інфраструктуру.

А коли після російських ударів залишаються руїни, путін називає це «ефективними» ударами.

То кого і що він «звільняє»; від чого;
від життя; від дому; від школи — від міста?

Після російської «ефективності» залишаються не звільнені території.

Залишаються згарища.

І тепер питання до республіканців у Конгресі та Сенаті США

Ми дякуємо американцям, які підтримували і підтримують Україну.

Дякуємо членам Конгресу та Сенату, які розуміють: російська агресія — це не лише українська трагедія.

Це випробування для всього вільного світу.

Але сьогодні ми звертаємося особливо до республіканців.

Ви десятиліттями говорили про силу Америки.

Про верховенство права.

Про відповідальність агресора.

Про сильну армію.

Про недопущення нової світової війни.

Про те, що Сполучені Штати не повинні дозволяти диктаторам змінювати кордони силою.

То що змінилося?

Чому ви дозволяєте політичній кон’юнктурі підміняти стратегічний інтерес Америки?

Чому не ставите адміністрації жорстких питань, не вимагаєте чіткої політики щодо держави-агресора і не вимагаєте використання американської сили дипломатії та економіки для примушення агресора до припинення війни?

І нарешті:

чому тиск дедалі частіше спрямовується на Україну — державу, яка захищається, — замість того щоб примусити росію припинити агресію?

Це питання не проти республіканців.

Це питання до республіканців, які можуть і повинні вплинути на ситуацію.

Не дозвольте зробити Україну розмінною монетою.

Ми просимо не забирати в українців можливість вистояти проти держави, яка напала на них.

Ми не просимо подарунків.

Ми платимо за свою свободу найдорожчою ціною — життями людей.

І тому коли Україні говорять про «ціну американської допомоги», варто поставити зустрічне питання:

А якою буде ціна для Америки, якщо світ переконається, що сьогодні агресія працює, міжнародні зобовʼязання не виконуються, а якщо й виконуються, то за них треба ще окремо платити ?

Ми вже неодноразово заявляли, — якщо сьогодні силою можна захопити територію України, завтра це стане аргументом для інших диктаторів.

Якщо сьогодні можна змусити жертву віддати територію під загрозою подальшої війни, завтра це стане універсальною технологією міжнародного шантажу.

Якщо сьогодні агресор отримує винагороду за війну, завтра війни стане більше, а не менше.

Пане Трампе,

Ви хочете увійти в історію як президент, який приніс мир.

Це можливо.

Але історія дуже добре розрізняє миротворця і посередника між агресором та його жертвою, який змушує жертву поступатися.

Миротворець не перекладає відповідальність за війну на того, хто захищається.

Миротворець не винагороджує агресора.

Миротворець створює умови, за яких агресор розуміє:

війну продовжувати дорожче, ніж її припинити.

Саме цього сьогодні потребує Україна.

І саме цього потребує Америка.

Наше питання просте

Пане Трампе,

чи хочете Ви справді зупинити війну — чи лише зупинити допомогу тому, хто захищається від неї?

Бо це принципово різні речі.

Якщо Ви хочете миру, то виконайте свою обіцянку — допоможіть Україні стати настільки сильною, щоб путін зрозумів: продовження агресії не має перспективи.

Якщо Ви хочете справедливого миру — змусьте агресора платити за війну, а не жертву — за її захист.

Якщо Ви хочете залишитися в історії миротворцем — не дозволяйте перетворити Україну на розмінну монету.

І якщо Америка справді хоче залишатися лідером вільного світу — вона повинна показати не лише свою силу, а й своє слово.

Бо сьогодні Україна захищає не тільки свою землю.

Вона захищає принцип, за яким більша держава не має права знищувати меншу лише тому, що вона більша.

І це вже питання не лише України. Це питання до Америки, до Конгресу й Сенату.

Це питання до всього вільного світу.

І історія обов’язково поставить його ще не один раз.

Тільки головне, якою буде відповідь.

ВГО «УКРАЇНСЬКА АЛЬТЕРНАТИВА»
ВГО «ПРОСВІТА» ім. Т. ШЕВЧЕНКА
МГО « УКРАЇНА СВІТ»
МІЖНАРОДНИЙ МЕДІАФОРУМ
ВГО «К. О. Д.»

НЕ ДАТИ ЗАГНАТИ УКРАЇНУ В ПАСТКУ «ПРЯМИХ ПЕРЕГОВОРІВ»
Сьогодні дедалі активніше просувається теза про необхідність прямих переговорів між Володимиром Зеленським і володимиром путіним. Частина міжнародних гравців уже подає це як мало не єдиний шлях до завершення війни.
Але Україна повинна тверезо оцінювати ризики.
Потрібно розуміти: для кремля переговори ніколи не були лише переговорами. Це завжди елемент великої спецоперації, де військові, дипломатичні, інформаційні та психологічні технології працюють одночасно на досягнення однієї мети.
Стара кагебешна школа мислить саме так.
Тому головним завданням москви на таких переговорах буде не пошук миру. Її завдання — поступово перевести Україну зі статусу жертви агресії у статус однієї зі сторін «конфлікту».
Саме тому ми вже багато років чуємо вигадки про «внутрішній конфлікт», «громадянську війну», «київський режим», «утиски російськомовних» та інші пропагандистські конструкції.
Не варто сумніватися: під час особистої зустрічі ці технології будуть використані на повну потужність.
Україні вкотре нав’язуватимуть брехливі наративи про нібито відповідальність Києва за жертви серед цивільного населення, намагатимуться розмити факт агресії та створити підґрунтя для майбутнього захисту російського керівництва від міжнародної відповідальності.
І все це робитиметься з розрахунком на майбутні міжнародні суди та трибунали.
Ще одна небезпека полягає в тому, що до такого формату можуть бути залучені політики на кшалт Трампа, його представників, для яких швидкий політичний результат важливіший за справедливість.
У такому випадку Україна ризикує отримати тиск одразу з кількох напрямків із вимогою погодитися на поступки, які суперечать Конституції України, міжнародному праву та національним інтересам.
Саме тому прямі переговори без широкої міжнародної участі можуть стати політичною пасткою.
Україна не повинна погоджуватися на жодні «міжсобойчики».
Коли переговори завершаться, багато хто відійде вбік і скаже, що це було рішення української сторони. А відповідати перед українським народом, історією та міжнародною спільнотою доведеться тим, хто поставить свій підпис під відповідними документами.
Тому головним фундаментом будь-яких переговорів має бути не політична доцільність, а міжнародне право.
Україна повинна має бути твердо принциповою, вимагати присутності держав і міжнародних інституцій, які є гарантами європейської безпеки та міжнародного правопорядку. Насамперед це Велика Британія, Франція, Німеччина, Польща, керівництво Європейського Союзу, Організація Об’єднаних Націй.
Саме міжнародне право, а не політичні домовленості, повинно визначати рамки переговорного процесу. Обовʼязково має бути озвучено порушення всіх договорів, які були підписані між нами і рф, тому в любому процесі - навіть в форматі двох треба задавати чітке питання - яка правова основа має бути покладена у домовленності ? Не точка зору путіна, або Трампа, а саме правова база.
Перша умова для будь-якого серйозного діалогу — повне припинення ударів по цивільних об’єктах України.
Не може бути переговорів про мир під звуки вибухів у житлових кварталах Києва, Харкова, Дніпра, Одеси, Запоріжжя та інших українських міст.
Наступний крок — всеосяжне припинення вогню під міжнародним контролем та виконання рішень Генеральної Асамблеї ООН.
При цьому Україна категорично не повинна погоджуватися на жодне «замороження конфлікту».
Бо заморожувати пропонують не конфлікт.
Заморожувати пропонують наслідки агресії.
Заморожувати пропонують окупацію.
Заморожувати пропонують несправедливість.
Українська держава повинна виходити з того, що мир без справедливості ніколи не буде тривалим.
Окремо слід сказати про підготовку до таких переговорів.
Президент України має створити спеціальну ситуативну аналітичну кімнату, до якої повинні увійти досвідчені генерали, дипломати, фахівці міжнародного права, державники та експерти з національної безпеки.
У такі моменти неприпустимо замикатися лише на вузьке коло власної політичної команди.
Ціна помилки може виявитися занадто високою для всієї держави.
Сьогодні Україна воює не лише за свою територію.
Україна воює за право називати агресію агресією, а агресора — агресором.
І якщо під час переговорів буде втрачено цю базову правову позицію, то наслідки можуть виявитися значно небезпечнішими, ніж будь-які тимчасові труднощі на полі бою.
Саме тому Україна повинна заходити в будь-які переговори не з позиції прохача миру, а з позиції держави-жертви агресії, яка вимагає виконання міжнародного права.
Інакше нас намагатимуться зробити співвідповідальними за війну, яку ми не починали.
***
Не проходьте повз солдата. Не проходьте повз біль.
На вулиці стоїть чоловік у формі. Молодий чи постарілий, із пораненням чи з твердим поглядом. Поряд — жінка з дитиною, в очах якої тиха гідність і слід непоправної втрати. Вони не просять, не бідкаються, не розповідають, що пережили. Але це не значить, що їм не болить.
Не проходьте повз.
Не оминіть воїна, який воює або повернувся з війни. Не лишайте поза увагою вдову чи батьків загиблого. Їм не треба співчуття — їм треба людяність, а тим хто потребує - допомога. Бо черствість — це найбільша рана, яку може завдати тил тому, хто на передовій.
Ми звикли до новин. До заголовків: “четверо загиблих, семеро поранених”. Але за кожним іменем — життя, мрії, родина, дитина, що більше не побачить тата, мама, яка вже ніколи не дочекається дзвінка. І ще гірше — коли замість підтримки є байдужість. Коли сусід не привітав і не підтримав, держава не помітила, громада промовчала.
Маємо бути одним організмом.
Бо на війні немає чужих. Бо кожен воїн — наш брат, син, батько, сестра, дочка, подруга. І якщо хтось загинув — це не трагедія однієї сім’ї, це втрата всієї нації. І ми повинні розділити цей хрест — морально, матеріально, психологічно.
Золотий хрест — не на шиї, а на плечі.
Цей хрест мусить підхопити сусід, перехожий, громада. Він не має бути надто важким, якщо нести разом.
Не мовчіть, не відвертайтесь, не ховайте очі.
Підійдіть, привітайте, підтримайте. Запитайте, як допомогти. Просто будьте поряд. Бо увага — це теж зброя. Бо байдужість — це теж зрада.
Сьогодні ціль одна — Перемога.
А перемога — це не лише фронт. Це — спільна турбота про кожного, хто боровся і бореться.
Пам’ятайте: якщо ви пролистали…— хтось помер. Якщо ви знехтували…— хтось отримав рану.
Але найглибша рана — це наша черствість. І лише спільне серце може її зцілити.
***
Трамп обіцяв завершити війну за 24 години. Обіцяв, що запропонує путіну мир, а якщо той не погодиться — дасть Україні стільки зброї, що рф програє.
Натомість:
- Забороняє голосувати в ООН проти рф як агресора
- Змушує Україну погодитись на угоду по рідкоземельних матеріалах, прикриваючи це “захистом інвестицій”
- І головне — сьогодні припиняє військову допомогу Україні
Це не “мир за 24 години” — це капітуляція перед кремлем через політичний торг.
Замість перемоги України — пауза для рф. Замість зброї — шантаж. Замість підтримки — тиск.
Це б’є по авторитету Трампа — як політика, що здає позиції диктатору.
І ще більше — по Республіканській партії, яка виявилась нездатною контролювати свого висуванця.
Така безвідповідальність у заявах, а тим більше — в політичних рішеннях вже на посаді президента, руйнує архітектуру глобальної безпеки.
Це не схоже на Америку, яка десятиліттями була лідером вільного світу, опорою для тих, хто бореться за свободу. Це схоже на відступ, загорнутий у риторику “угоди”.
Пане Трамп, — а де ж ваша обіцяна реакція на випадок, якщо путін не погодиться припинити війну?
Він не погодився. Ви ж обіцяли “дати Україні стільки зброї, що рф програє”.
Чи ці слова — лише частина шоу? І чи зрада союзника — це нова зовнішня політика ?
Хто виграє?
– Україна, бо бореться не за угоди, а за свободу
– Кожен, хто стоїть на боці правди, а не торгу
– Світ, який зрозуміє, що злом не можна домовлятись — його треба зупиняти
Хто відповість?
– Ті, хто прикривав капітуляцію гарними словами
– Ті, хто зрадив союзників заради короткострокового піару
– Історія розставить усе на місця — і пам’ять про тих, хто піднявся, і про тих, хто зламався
Україна має реальну можливість перемогти, а кремль бреше і дезінформує Трампа та його свиту.
В Америці не всі підтримують прокремлівську, геноцидну політику проти України — наші друзі в Конгресі, в Штатах, серед ветеранів, зрештою прості американці і діаспоряни, які знають правду.
Сьогодні — час говорити голосно. І діяти твердо.
Нам час єднатись ще більше, — ми переможемо і без Трампа, бо з нами Бог і правда !
Слава Україні!
Микола Голомша, член Ради НМФ, заслужений юрист України

Мітки: