Як московити вкрали українську історію
У світовій історії не раз траплялися різного роду фальсифікації та перекручення, але те, що зробила Московія, переходить всі межі. Вона не тільки вкрала назву іншої країни, а й присвоїла частину її історії, літератури, церковної діяльності, нахабно і цинічно підтасувавши факти і події з метою показати свою «давність». Зрештою, вона викрала і присвоїла собі герб і прапор інших держав.
Ще в ХІХ сторіччі у Західній Європі висловлювалася думка про те, що московська історія пришита до історії Русі білими нитками. На географічних картах Європи XV-XVIII століть немає країни Росія, а є лише Московія, Московитія, Тартарія. Так, на карті 1563 року чітко означено: Russiae i Moscowiae et Tartarie, тобто розрізняється Русь (латинською мовою Русь означувалася як Russia) і Московська Тартарія (Татарія). Мовиться про дві різні країни. Так само і на карті 1697 року: Русь і Московія. На карті нідерландського географа Фредеріка де Віта 1680 року виділено навіть три країни: Русь, Московія, Тартарія. Русь – українські землі, Тартарія розташована в Азії, а Московія – це невелика територія навколо Москви.
Московські історики лукавлять (а простіше – брешуть), коли пишуть, що вперше слово «Росія» вжите було у Х столітті, тобто тоді, коли існувала держава Русь (у літописах це «Русь», «Руська земля») з центром у Києві. Так, це слово справді вживалося, однак ішлося про Русь, адже у візантійських хроніках та документах Русь позначалася по-грецьки – ρώσία. Вперше кириличним записом це слово вжито у 1387 році митрополитом Кипріаном, який назвав себе митрополитом Київським і всія РѠСЇѪ, що можна прочитати так: «митрополит Київський і всієї Русі». Чому московити болгарина Кипріана (бл. 1330-1406), який приїхав до Києва і лише наприкінці свого життя через церковні та політичні інтриги опинився у Москві, зараховують до «своїх» («русских»), то річ незрозуміла. Так само незрозуміло, чому київського митрополита вони присвоїли собі з титулом митрополита всієї «Росії», коли логічно припустити, що він має стосунок не до вигаданої «Росії», а таки до Русі.
Московитські історики пишуть (і це визнано за офіційний стандарт), що у другій половині ХІІІ століття роль столиці перейшла спочатку до Володимира-на-Клязьмі, а потім до Москви, князі якої здійснили до кінця XV століття об'єднання «остальных русских земель» (?) в «единое Русское государство». Тоді ж, мовляв, і закріпилася за цим «государством» назва «Россия».
А як же тоді бути з тим, що Московія, починаючи від часів монголо-татарської навали (середина ХІІІ ст.) три століття платила данину орді і сама отатарилась так, що її навіть на географічних картах тих часів називали «Тартарія»? Як прокоментувати те, що син московського царя Івана ІІІ Василій, котрий правив у 1505-1533 роках, розгулював по царських палатах у чалмі та з ятаганом на боці астраханського халата? І чи не сприймається портрет Івана Грозного як портрет типового татарина? Навіть аж у 1654 році гетьман України Богдан Хмельницький укладав договір не з «Россией», а таки з Московським царством, наскрізь пронизаним татарсько-ординським менталітетом.
Є смисл заглянути глибше в історію, щоб зрозуміти, з чого виросла Московія. Для цього варто вчитатися у наш першолітопис – «Повість минулих літ». У недатованій частині літопису читаємо про землі, які лежали на північ від Русі (переклад Леоніда Махновця): «На Білім озері сидить весь, а на Ростові-озері — меря, а на Клещині-озері сидить теж меря. А по Оці-ріці, де впадає вона у Волгу, сидить окремий народ — мурома. І черемиси окремий народ, і мордва окремий народ. Бо се тільки слов'янський народ на Русі: поляни, древляни, новгородці, полочани [град Полоцьк], дреговичі, сіверяни, бужани, бо сидять вони по ріці Бугу, а потім же волиняни. А се — інші народи, які дають данину Русі: чудь, весь, меря, мурома, черемиси, мордва, перм, печера, ям, литва, зимигола, корсь, нарова, ліб. Ці мають свою мову (курсив мій. – П.Б.), походять від коліна Яфетового, бо живуть у північних краях».
Історичній науці відомо, що перераховані у літописі племена чітко поділяються на слов'янські та інші, і оті інші – угро-фінські племена. Так вважали літописці, які зафіксували цей поділ протягом ХІ століття, коли формувався літопис (перша редакція «Повісті минулих літ» – 1113 рік). Тож виходить, що етнічною основою Московії і є угро-фінські етноси, які відрізнялися від слов'янських своїм зовнішнім виглядом та мовою (про мову йтиметься далі).
Але навіть сучасні московитські історики роблять вигляд, що нічого подібного не було, а витоки Московії – слов'янські. Це – відверта фальсифікація. Московити – не слов'яни.
