Ініціювання відбудови Михайлівського Золотоверхого собору у 1980-х

Ініціювання відбудови Михайлівського Золотоверхого собору стало однією з наймасштабніших реставраційних і духовних подій в історії незалежної України. Процес, розпочатий наприкінці 1980-х років як журналістська та громадська кампанія, переріс у державну програму, яка відновила зруйновану в 1937 році більшовиками національну святиню.

Важливу роль у цьому процесі відіграв часопис «Пам’ятки України», а також безпосередньо академік Петро Тронько через державні, наукові та громадські інструменти.

Публічне обговорення відбудови стало можливим завдяки перебудові. Редакція журналу «Пам’ятки України» (під керівництвом Анатолія Сєрикова за кураторства академіка Петра Тронька) розгорнула потужну інформаційну кампанію "Собори наших душ". Журнал першим детально описав злочин радянської влади – підрив собору, а головне – актуалізував подвиг археолога Миколи Макаренка. Оприлюднення факту, що вчений віддав життя за собор, кардинально змінило суспільне сприйняття: відбудова храму почала розглядатися не просто як реставрація архітектури, а як акт історичної справедливості та спокути перед репресованими науковцями. 

Ідею негайного відновлення собору палко підтримала українська інтелектуальна еліта. Видатний письменник Олесь Гончар став чи не головним рушієм цього процесу. Разом із Петром Троньком (як головою Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини) вони почали тиснути на керівництво вже незалежної держави для виділення коштів та створення проектної документації.

У грудні 1995 року президент Леонід Кучма підписав історичний указ, який визначив відбудову Михайлівського Золотоверхого монастиря загальнодержавним пріоритетом. Академічна спільнота, зокрема Інститут літератури НАН України, забезпечувала ідеологічне і наукове підґрунтя проекту. Через відсутність детальних радянських креслень архітектори під керівництвом Юрія Лосицького здійснили унікальний інженерний крок – відновили геометрію і висоти собору за фотографіями початку XX століття, знятими з верхніх ярусів дзвіниці.

У 1997-1998 роках першими з попелу постали Економічна брама та велична дзвіниця в стилі українського бароко. На ній встановили унікальний музичний інструмент – карильйон. У травні 1998 року, на День Києва, відбулося офіційне відкриття собору за участю керівництва держави й духовенства. Символічним завершенням ініціативи стало те, що влітку 1997 року на стіні Економічної брами новозведеного Михайлівського монастиря урочисто відкрили меморіальну дошку з бюстом Миколи Макаренка – людини, чиє безкомпромісне «ні» радянським катам через 60 років проросло стінами відновленого храму. 

Відновлений на межі тисячоліть Михайлівський Золотоверхий собор дуже швидко перетворився з архітектурного об’єкта на головне духовне серце сучасного українського державотворення. Його роль під час Революції Гідності (зима 2013-2014 років) стала легендарною.

Але хто ж першим в українській пресі відважився завести мову про необхідність відбудови Собору? Є підстави вважати, що ініціатива виходила із найближчого оточення академіка Петра Тронька, багатолітнього голови правління Українського товариства охорони пам'яток історії та культури. Невдовзі будуть оприлюднені на сайті www.tronko-museum.com номери інформаційно-методичного бюлетеню Товариства 1980-х років, які проллють світло істини на це питання.

Завдячуємо реалізації актуального проекту «Оцифрування документальних пам’яток Музею Фундації Петра Тронька та доповнення його експозиції» за підтримки Українського культурного фонду в межах програми "Культурна спадщина", ЛОТу «Диджиталізація»

Алла Важненко

На світлині: Михайлівський Золотоверхий собор під час руйнування