Берегині видатної долі – його мати і дружина

Про роль найближчих жінок у житті академіка Петра Тронька – його матері Євдокії Яківни та дружини Валентини Іванівни – відомо небагато широкому загалу, оскільки сам академік належав до радянської школи номенклатурних діячів, які рідко виносили приватне життя в публічний простір. Проте з його автобіографічних спогадів, розповідей друзів родини, а також із записів вченого з його рукописного архіву, нещодавно оцифрованого Фундацією Петра Тронька за грантом Українського культурного фонду й оприлюдненого на сайті www.tronko-museum.com, вимальовуються важливі деталі.

Мати – Євдокія Яківна Тронько: Оберіг у часи Голодомору

Мати академіка відіграла важливу роль у тому, що майбутній вчений взагалі вижив і сформувався як особистість у найжорстокіші роки української історії ХХ століття.

• Порятунок родини: Сім'я Троньків була звичайною селянською родиною зі Слобожанщини (село Заброди на Харківщині). Мати, Євдокія Яківна, сама, без чоловіка, виховувала дітей у період розкуркулення та штучного Голодомору 1932-1933 років. Саме її неймовірні зусилля, селянська винахідливість та праця допомогли Петру та його близьким не загинути від голоду.

  

• Формування світогляду: Петро Тронько згадував, що саме від матері він перейняв глибинну повагу до українських традицій, мови та рідної землі. Попри тоталітарний тиск, материнське виховання заклало в ньому той прихований український патріотизм, який згодом дозволяв йому просувати національні культурні проєкти (як-от музей в Пирогові чи охорону пам'яток).

На світлині: ікони, якими батьки благословляли заміжжя Явдохи/ Євдокії Тронько

Дружина – Валентина Іванівна Тронько: Надійний тил і берегиня

Валентина Іванівна була супутницею життя Петра Тимофійовича протягом багатьох десятиліть. Вони прожили разом довге і гідне життя.

• Опора у кар'єрі та науці: Дружина високопосадовця (Тронько 17,5 років був заступником голови Ради Міністрів УРСР) не вела публічного світського життя, а повністю присвятила себе забезпеченню надійного тилу. Вона створювала умови для його виснажливої державної та масштабної наукової роботи, коли він ночами засиджувався за редагуванням «Історії міст і сіл УРСР» або координацією реставраційних проєктів.

• Драматичний фінал: Роль Валентини Іванівни в житті академіка підкреслює глибокий і трагічний факт, пов'язаний із його смертю у вересні 2011 року. На момент, коли 96-річний Петро Тимофійович відійшов у вічність, його дружина сама була важкохворою і прикутою до ліжка у тій же лікарні. Близькі друзі родини ухвалили важке рішення не говорити Валентині Іванівні про смерть чоловіка до і під час похорону, щоб зовсім не підірвати її слабке здоров'я. Це свідчить про те, наскільки тісним та емоційно значущим був їхній зв'язок, втрата коханого чоловіка могла стати для пані Валентини фатальною.

Мати заклала в Петра Тронька життєву стійкість і національне коріння, а дружина забезпечила гармонію та підтримку, що дозволили йому дожити до глибокої старості й залишити колосальний слід в українській культурі.

Алла Важненко

На світлині: ікони, якими батьки благословляли заміжжя Явдохи/ Євдокії Тронько

Публікація в рамках проекту «Оцифрування документальних пам’яток Музею Фундації Петра Тронька та доповнення його експозиції» за підтримки Українського культурного фонду в межах програми "Культурна спадщина", ЛОТу «Диджиталізація».